Новий рік - нова зброя. Що чекає українську оборонну індустрію у 2025 році?
У 2022 році Міноборони витратило на озброєння 242 млрд грн, а у 2024 році - 772 млрд грн. Бюджети інших силових структур за цей період зросли на 40-80%. Ще десятки мільярдів гривень отримали відомства, які раніше не купували зброю.
Україна максимально використовує свої оборонні підприємства і щороку збільшує бюджет на військову техніку. Для цього довелося забрати частину коштів у міст, регулярно виходити за межі річного плану та переводити гроші з інших статей.
Виробництво зброї перетворилося на єдину галузь промисловості, яка стабільно зростає. Джерел для подальшого збільшення витрат на озброєння всередині країни не залишилося, а питання відкриття експорту військової техніки з місця не зрушилося. Чи означає це, що оборонна галузь досягла піку свого розвитку?
Ні. Точок зростання залишається вдосталь, і 2025 рік може бути успішнішим за попередній. Однак для цього підприємствам доведеться освоїти виробництво нових видів озброєнь і компонентів, а державі - навчитися ефективніше витрачати гроші та управляти ринком.
Будуть нові види зброї
Перший виклик для галузі - почати виробництво зброї, яку Україна купує за кордоном.
На початку великої війни переважна більшість бюджету на зброю країна віддавала іноземним постачальникам, оскільки вітчизняні підприємства не були здатні виробляти всю необхідну для армії номенклатуру. Зараз ситуація змінюється, і державне замовлення поступово повертається на внутрішній ринок.
Як повідомили ЕП в Агентстві оборонних закупівель (АОЗ), у 2024 році 59% від суми укладених контрактів припадало на українські озброєння.
Овладівши серійним виробництвом артилерії, мінометів, окремих боєприпасів радянських калібрів, деяких радарів, запчастин для військової техніки та електронних компонентів, вітчизняні заводи "відкусили" частину державного замовлення у іноземних виробників.
Суттєво зменшити залежність від імпорту вдалося у виробництві броньованих автомобілів. За дронами і засобами радіоелектронної боротьби Україна за більшістю позицій взагалі перейшла на самообслуговування.
Проте держава досі купує близько половини зброї за кордоном, адже деякі дефіцитні позиції українські компанії ще не навчилися виробляти у потрібних обсягах. Перш за все йдеться про боєприпаси "натовських" калібрів 155 мм і 105 мм, частину снарядів радянських калібрів, важку бронетехніку.
Пробні партії українських 155-мм снарядів зійшли з конвеєра восени 2024 року, а виробництво мін і снарядів радянських калібрів поки не покриває потреби Сил оборони. Колісні бронетранспортери виготовляються в обмеженій кількості, здатність серійно випускати вітчизняні танки "Оплот" - під великим питанням, а актуальної власної розробки гусеничної БМП Україна не має.
Організувати масштабне виробництво такої технологічної продукції в Україні важко, але можливо. Для цього галузь пішла логічним шляхом: кооперація з іноземними компаніями та ліцензійне виробництво західної продукції.
Наприклад, "Українська бронетехніка" пропонувала Міноборони локалізувати збірку іспанської БМП ASCOD, але поки безуспішно. "Укроборонпром" оголосив про початок зборки німецької БМП Lynx. Також були розмови про локалізацію шведської БМП CV-90, але поки відомо лише про їх закупівлю.
"Українська бронетехніка" підписала угоду з чеською Czechoslovak Group про спільне виробництво боєприпасів калібрів 155 мм, 120 мм і 105 мм. У 2025 році планують відвантажити 100 тис. снарядів, у 2026 - 300 тис.
Також були заяви про ліцензійне виробництво натовських боєприпасів на базі інших українських підприємств у співпраці з німецькою Rheinmetall, французькою KNDS, фінською Nammo та американською Northrop Grumman.
Розгортання ліцензійного виробництва - повільний процес. Спочатку вітчизняні компанії під контролем партнерів будуть навчати персонал, потім - здійснювати збірку з імпортних компонентів і лише з роками будуть працювати самостійно.
Однак гра варта свічок, адже якість такої продукції буде високою, а українські підприємства завдяки західним бізнес-партнерам стануть більш фінансово стійкими та матимуть більше перспектив на світовому ринку.
Перехід державного замовлення зброї на внутрішній ринок має відбуватися послідовно. Найгірше, що може зробити держава - в ручному режимі перенаправити все замовлення з імпорту на вітчизняний ринок без урахування реальних можливостей підприємств.
Цей рік історія з бракованими і недопоставленими боєприпасами на одному з державних заводів продемонструвала, що деякі підприємства можуть не впоратися з різким зростанням замовлення або вводити в оману щодо своїх реальних виробничих можливостей. Недооцінка ризиків з боку держави призвела до недопоставок боєприпасів на фронт,