Російська цивільна авіація – один з секторів економіки країни-агресора, де безпрецедентні санкції з закриттям повітряного простору, ембарго на постачання запчастин та відмова в обслуговуванні літаків західного виробництва справді відчутні.
Яскравим прикладом є літаки Sukhoi Superjet 100, які через брак західних запчастин опинилися на межі зняття з експлуатації. "Гордість російського авіапрому", яка з самого початку була збитковою, після введення санкцій стала небезпечною для життя: кількість інцидентів за два роки зросла вдвічі.
Ситуація дійшла до того, що наприкінці листопада 2024 року, за одну добу сталося одразу п'ять аварій. Після цього "суперджети" все частіше почали називати "жахом на крилах".
З імпортозаміщенням у Кремля поки не дуже виходить – серійне виробництво постійно скорочується, а "канібалізація" літаків і схеми постачання запчастин через Габон, ОАЕ, Китай та Туреччину не можуть нівелювати масштаби проблем.
Літак Sukhoi Superjet 100 (проєкт RRJ-75) корпорація "Сухой" почала розробляти у 2000 році. У 2001-му уряд РФ схвалив федеральну програму розвитку цивільної авіації, одним із пунктів якої було створення регіонального літака. Ще через два роки "Сухой" зі своїм проєктом SSJ-100 виграв тендер "Росавіакосмосу", обігнавши конкурентів із "Туполєва" (Ту-334).
Проєкт RRJ-75 передбачав позабюджетне фінансування на 2,3 млрд рублів (76 млн дол за тодішнім курсом) до 2015 року і швидше отримання міжнародних сертифікатів через використання іноземних комплектуючих.
Літак називали "символом відродження російського авіапрому" та "надією на його повне відновлення". SSJ-100 із самого початку замислювався як міжнародний проєкт – тільки так його можна було просунути на глобальний ринок. Москва збиралась конкурувати з лідерами на світовому ринку регіональних літаків – канадським Bombardier та бразильським Embraer.
Попри пропагандистську рекламу "гордості РФ", насправді російських комплектуючих у "російському" літаку було не більше 40%. Двигуни виготовляла французька PowerJet, авіоніку – французька Thales, систему електропостачання – американська Hamilton Sundstrand, крісла екіпажу – британська Ipeco, а двері літака – Boeing.
"Sukhoi Superjet 100 створювався як міжнародний проєкт, був задуманий як міжнародний літак. Тоді жодних санкцій щодо Росії не існувало. Навпаки, був інший меседж: Росія активно виходила у світ. Superjet був одним із проєктів, що мали продемонструвати РФ у світі як прогресивну і технологічно розвинену країну", – зазначала авіаційна колумністка Анастасія Дагаєва.
Всі літаки у світі – Boeing, Airbus чи китайські моделі – виробляються в міжнародній кооперації.
"На той момент, коли створювався Sukhoi Superjet 100, це була нормальна практика. У принципі, вона залишилася і зараз. Питання лише в співвідношенні в цій кооперації: десь більше, десь менше. Superjet створювався в інших політичних реаліях", – констатувала Дагаєва.
Затримки у виробництві почали виникати практично одразу. Російського авіагіганта "Аерофлот", який мав стати основним покупцем літака, не влаштувало, що характеристики поставлених SSJ-100 відрізнялися від прописаних у контракті.
Superjet виявився важчим на 3,5 тонни і витрачав на 11% більше пального, ніж було заявлено. Збитки перевізника за таких умов оцінювалися в 150 млн дол за 10 років.
У травні 2012 року під час демонстраційних польотів в Індонезії стався перший інцидент: SSJ-100 врізався в гору. За офіційною версією, катастрофа сталася через помилку диспетчерів і пілотів – загинули всі 45 осіб на борту.
Занадто довгий розвиток проєкту, як і катастрофа в Індонезії, спочатку не суттєво вплинули на вибір авіакомпаній: до середини 2012 року різні міжнародні перевізники замовили 244 "Суперджети", а "Аерофлот" і вірменська "Армавіа" почали їх експлуатацію.
Однак вже незабаром стало очевидно, що ця показна "міжнародність" Superjet стає на заваді. Двигун не перебував у серійному виробництві, а створювався ексклюзивно під літак. Це робило Superjet критично залежним від міжнародних постачальників: якщо виходила з ладу якась деталь, то її заміни чи ремонту доводилося чекати дуже довго.
Навесні 2018 року Brussels Airlines підтвердила, що їй довелося скасувати 92 рейси за 22 дні через поломки. Бельгійці обурювались, що "так більше тривати не може", але росіяни так і не налагодили систему обслуговування.
Через тривалі ремонти Superjet почав поступатися іноземним конкурентам за важливим показником –