Місто молоді, науки та IT. Чи змогли росіяни зруйнувати економіку Харкова за допомогою сотень КАБів?
На протилежному боці площі розташований знаменитий Будинок державної промисловості, або Держпром, який став своєрідним символом міста. Ця грандіозна споруда, зведена з залізобетону в 20-х роках минулого століття, неможливо уявити без студентського гаму та архітектурної величі, яка визначає атмосферу Майдану Свободи.
Сьогодні, в обідній час звичайного буднього дня, центральна площа Харкова виглядає майже порожньою. Лише зрідка проїжджають поодинокі автомобілі та майже порожні автобуси.
Про Харків існує безліч кліше: це місто, куди щороку приїздять тисячі першокурсників, де активно розвиваються ІТ та торгівля, місто потужної музичної сцени, культурних досягнень і унікальної архітектури. І, звісно, не можна забути про квадратну піцу та дерев'яні лавки.
З 2022 року Харків переживає постійні ворожі обстріли. Столиця Слобожанщини зазнає російських артилерійських обстрілів, ракетних атак, а зараз майже щодня чує вибухи керованих авіабомб (КАБ). Одна з таких впала на Майдані Свободи наступного дня після візиту журналістів ЕП. Бомба знову пошкодила будівлі університету та Держпрому.
Атмосфера в Харкові нагадує період локдауну 2020 року: вулиці виглядають порожніми, а життя зупинилося. Проте розбиті вікна, зруйновані дахи багатоповерхівок і пошкоджені історичні споруди в центрі швидко нагадують про сувору реальність війни.
"Спочатку важко зрозуміти, що не так з містом. Лише згодом усвідомлюєш, що воно стало менш яскравим, ніж раніше. Сіре, чорне. Немає усміхнених облич. Демографічна ситуація змінилася кардинально. Зовнішній вигляд той самий, але місто вже інше", – ділиться директор групи компаній "Фактор" Сергій Політучий.
Проте харків’яни об'єднуються, підтримують один одного, реалізують нові проекти, відкривають бізнеси, а університети "переїжджають" під землю та продовжують навчати студентів. "Харків має знайти нову ідентичність. Він вже не місто заводів, бізнесу та студентів", – зазначає журналіст місцевого видання "Накипіло" та парамедик Віктор Пічугін.
ЕП провела кілька днів у цьому місті, намагаючись знайти відповідь на запитання про його нову ідентичність.
Епіцентр лівобережжя
До початку 19-го століття Харків мало чим відрізнявся від інших міст регіону. Поворотним моментом у його історії стало відкриття в 1805 році одного з перших університетів у Східній Європі. Заснований за ініціативи просвітника Василя Каразіна, він став поштовхом для перетворення міста на великий науковий, культурний, а згодом і промисловий центр.
"До відкриття університету Харків був невеликим містечком слобідських козацьких полків, який нічим не відрізнявся від Чугуєва чи Ізюма. З появою високоосвічених кадрів місто почало розвиватися, ставши привабливішим для життя", – говорить проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету (ХНУ) імені В. Н. Каразіна Олександр Головко.
На початку 20-го століття місто відчуло нестабільність того часу: з 1917 по 1919 рік влада в Харкові змінювалася шість разів. Зрештою, більшовики не змогли закріпитися в Києві і вирішили зробити Харків столицею радянської України. Для досягнення цього статусу місто "не дотягувало", тому тут почали будівництво відомчих споруд, у ході якого виникла знакова будівля в конструктивістському стилі – Держпром.
1 Влада недоброзичливо ставилася до університетів того часу, остерігаючись дореволюційних буржуазних знань, які вважалися "шкідливими" для нової радянської людини. В результаті, у 1920 році Харківський університет закрили рішенням Народного комісаріату просвіти УРСР, а на його базі працювали різні освітні установи, які не раз реорганізовувалися, поки університет не відновили в 1933 році.
Так Харків став освітнім хабом, який забезпечував навчання значної частини українців. Він став епіцентром інженерної освіти, тому основою економіки міста стали машинобудування, космічна та авіаційна галузі.
З відновленням незалежності Харків залишався привабливим для більшості абітурієнтів з лівого берега Дніпра. Найбільше їх приїжджало з Харківської, Полтавської та Сумської областей. Їхали з усієї країни.
"Ми із сестрою сильно хворіли в Дніпрі. Роза вітрів приносила на нас бруд і сморід з промисловості. Часті застуди змусили сім’ю задуматися про переїзд. Мама запропонувала Донецьк, але я сказав, що там ще гірша ситуація з повітрям. Запропонував Харків – місто без великих забруднюючих виробництв і з безліччю університетів, що було важливо для мого вступу.
Продали квартиру в Дніпрі, мама поїхала до Харкова, щоб оглянути місто. Їй сподобався район Північна Салтівка, вона придбала житло, і ми переїхали", – згадує засновник ІТ-компанії CHM Software Дмитро Агапов.
"Харків – це студенти, які обганяють тебе в метро"
На фасаді головного корпусу ХНУ великими літерами написано "Університет". Викладачі та студенти жартують, що ця загальна назва підкреслює: у Харкові є лише один університет, хоча їх насправді понад два десятки. До початку великої війни в місті навчалися 300