Базова інфляція в річному вимірі знизилась до 4,2% проти 4,5% в лютому. Таким чином, загальна інфляція уже знаходиться нижче нижньої межі цільового діапазону НБУ, а базова інфляція – стрімко наближається до неї. Ще на початку минулого року НБУ очікував входження в цей цільовий діапазон лише починаючи з 2026 року. Інфляційні прогнози НБУ вчергове виявилися неточними, в результаті чого державні фінанси та реальний сектор понесли збитки від надмірних витрат на обслуговування позикових коштів.

Ключова причина похибок в інфляційних прогнозах НБУ – застосування недосконалого модельного інструментарію, який не враховує всієї повноти факторів, що впливають на інфляцію, відсутність моделей щодо прогнозування структурної інфляції, а також інші хибні припущення.

Основним чинником, що зумовив стрімке падіння інфляції було скорочення сукупного попиту (на 25% відносно довоєнного рівня). Ключові фактори скорочення попиту – війна, виїзд біженців за кордон (понад 6 млн. осіб), мобілізація чоловіків до лав ЗСУ, високий рівень безробіття (близько 20% робочої сили), а також жорстка монетарна політика НБУ, що обмежила надходження позикових коштів у економіку (рівень кредитування за рік скоротився з 20% ВВП до 14% ВВП).

Також на зниження рівня інфляції вплинуло перенасичення внутрішнього ринку аграрною продукцією після рекордного врожаю. В річному вимірі впали ціни на такі категорії товарів як хлібопродукти, олія, цукор, яйця, овочі.

Вагомим стримуючим фактором інфляції є стабільність обмінного курсу, який вже 1,5 роки зберігається на рівні 37-39 грн за 1 дол. США, що сприяє стабілізації цін на імпортні товари. З початку війни Україна отримала близько 85 млрд.дол. зовнішньої фінансової допомоги (в т.ч. від МВФ – 8,1 млрд. дол.), що дозволило не лише покрити дефіцит платіжного балансу, але й наростити валютні резерви. Подальша стабілізація валютної позиції залежить від достатності та ритмічності надходження зовнішньої допомоги.

Стримуючим фактором росту інфляції є збереження Урядом часткового мораторію на підвищення житлово-комунальних тарифів. Однак, даний фактор слід розглядати як відтермінування приросту цін, оскільки майбутня ринкова корекція цих адміністративних тарифів буде неминучою.

З іншого боку, потенційно значні інфляційні ризики зберігаються з боку фіскального дефіциту, рівень якого досягає 23% ВВП за плинний рік (без врахування грантів). Однак, на даний момент вплив фіскального дефіциту на ріст цін є обмеженим, оскільки його розмір становить лише 2/3 від втрат номінального ВВП порівняно з довоєнним періодом. Також «фіскальну інфляцію» стримує той факт, що понад 50% державних витрат спрямовуються на оборонні потреби, які переважно не впливають на активізацію попиту.

Подальші перспективи інфляції визначатимуться як проінфляційними, так і контрінфляційними факторами. Низький споживчий попит та структурний характер інфляції стримуватимуть розкручування цінової спіралі. Водночас підвищення тарифів на електроенергію, значний фіскальний дефіцит, потенційно ризики девальвації гривні залишаються вагомими проінфляційними чинниками.